o_veremchuk

"Двох просторових вимірів, схоже, недостатньо для розвитку таких складних істот, як ми. Наприклад, двовимірні тварини, що живуть на одновимірній Землі, повинні були би перебиратися одна через одну, щоб розминутися. Якби двовимірна істота з'їла щось таке, що не змогла би переварити повністю, вона була би змушена викинути неперетравлені рештки назовні тим же шляхом, яким і проковтнула, тому що наявність наскрізного проходу через тіло ділила би її на дві окремі частини: і наша двовимірна істота розвалилася би…

Були би проблеми й з більш ніж трьома просторовими вимірами. Гравітаційне тяжіння між двома тілами зменшувалася би з їхнім віддаленням одне від одного швидше, ніж у випадку трьох вимірів ... Це означало би, що орбіти планет, які обертаються навколо Сонця, таких як Земля, стали би нестійкими: найменше відхилення від кругової орбіти (наприклад, викликане гравітаційним тяжінням інших планет) призвело би до того, що Земля, рухаючись по спіралі, стала би віддалятися від Сонця або наближатися до нього. Ми або замерзли б, або згоріли. Насправді ж, така поведнка сили тяжіння з відстанню для більш ніж трьох просторових вимірів означає, що Сонце не змогло б існувати в стійкому стані, коли тиск врівноважується силою тяжіння. Воно чи розсіялося б у просторі, чи зколапсувало би, перетворившись на чорну діру. У будь-якому разі воно не змогло би бути джерелом тепла і світла для життя на Землі. 

У менших масштабах, електричні сили, що змушують електрони обертатися довкола ядра в атомі,  поводили би себе подібно до гравітаційних. Таким чином, електрони чи то би покидали атом, чи то би врізалися спірально в його ядро. У будь-якому разі, атоми не змогли б існувати у відомому нам вигляді."

Stephen Hawking  "A Briefer History of Time" (аудіо англійською)

Люблю траву, та не люблю коли її фарбують...
 

Можливо ображу почуття мільйонів співгромадян, але вперше за п'ять останніх років захотілося приїхати на площу, витоптану їхніми ногами. Випити пляшку пива, викурити цигарку, пригадати. От тільки б не виникло у когось бажання перефарбувати майдан у нові кольори в черговий раз. Це зайве. Слухаємо гру природніх барв, дивуємося, як вкотре сучасно вони звучать:  

Майдан (Остання пісня старого лірника)

Слова: Віталій Коротич 
 

Переведiть мене через майдан,
Туди, де бджоли в гречцi стогнуть глухо,
Де тиша набивається у вуха.
Переведiть мене через майдан.

Переведiть мене через майдан,
Де все святкують, б'ються i воюють,
Де часом i себе й мене не чують.
Переведiть мене через майдан.

Переведiть мене через майдан,
Де я спiвав усiх пiсень, що знаю.
Я в тишу увiйду i там сконаю.
Переведiть мене через майдан

Переведiть мене через майдан,
Де жiнка плаче, та, що був я з нею.
Мину її i навiть не пiзнаю.
Переведiть мене через майдан.

Переведiть мене через майдан
З жалями й незабутою любов'ю.
Там дужим був i там нiкчемним був я.
Переведiть мене через майдан.

Переведiть мене через майдан,
Де на тополях виснуть хмари п'янi.
Мiй син тепер спiває на майданi.
Переведiть мене через майдан.

Переведiть...
Майдану тлумне тло
Взяло його у себе i вело ще,
Коли вiн впав у центри тої площi,
А поля за майданом не було.

Коли людина стикається з невідомим її мозок прагне відшукати хоч якесь пояснення тому що відбувається.

От кілька днів тому дякуючи шановному chornogora  зявився мем (чи то недомем) ЮБЛОХДЛО. 
І згадалося про фоносемантику та книгу Журавльова, яку довелося читати в юначі роки. Про те що кожен звук має своє семантичне забарвлення. Про те що забарвлення має й кожне слово. Тому можна намалювати "портрет" якоїсь "джаварагли" ніколи її в очі не бачивши. Знайшов кілька програм, що працюють за алгоритмом Журавльова та на основі його експериментальних досліджень, і вперед.

( А зранку проснувся... )

Йдуть партизанами роки,
Скрадаючись у буреломі.
Їм не до болю, не до втоми.
Їх ще не трафили шляхи.

Лісами, ріками, дощем
Несуть патрони й вибухівку:
Колись дійдуть - знесуть маківку
І заспівають пісню - щем.

Плетусь в хвості, годую їх
Борщем надії та ілюзій.
То верхи, то повзу на пузі:
І сміх і гріх,
І гріх
І сміх.