o_veremchuk | Entries tagged with дружнє

На різдво 1989-го у приміщенні Центральної наукової бібліотеки "Великий режисер" Проскурня ставив Вертеп. Кого там тільки не було в акторах: пригадую Вовкуна, була Рутенія, не обійшлося і без Ульяненка. А дісталася йому тоді роль Янгола.

Я (Стрілець молодий) посміхався в рукав: це ж потрібно було режисеру додуматися: Ангел-Ульян!!! Верткий, непосидючий, з пекельними зіницями очей, і колючим язиком. Зі словом що допікало, бо вигрібало на поверхню всю потаємну сутність людей та їх стосунків. І тому було дуже цікаво, а як же розгадає Сашко загадку Проскурні.

І роль у нього НЕ просто НЕ вийшла. Смішно було спостерігати, як по-дитячому дорослий дядько входив в янгольську подобу. Солодкий гундявий голосочок контрастував із зовнішнім виглядом Ульяна настільки, що в осад випадали всі. Ледве втримувалися щоб не зареготати вголос...

Можливо, таким чином, Він знущався із Проскурні, можливо - з усіх нас, а можливо таким Він і був насправді : УЛЬЯНГОЛ.

Літай, Ульяне!

Сашко Веремчук, або як Ти кликав - Вовченя.

власне звістка

Київ - то Гарлем...

Тут

vasylchenko.in.ua

http://www.pisni.org.ua/songs/64991.html

Давно це було... У 1990-му, поїхав я без реєстрації та запрошень на фестиваль авторської пісні "Оберіг" . Співав тоді дві пісні: одну - хорошу й ліричну, іншу - саме таку, яку хотів почути спраглий до волі Луцьк.

І раптом трапилося незрозуміле (хоча, чого там не розуміти): лірика - потрапила у другий тур, а "полковника" - залишили за бортом члени журі... За кулісами знайомий шептав: "Ти співай те що, вони обрали... там буде телебачення... "за Директорію" зараз не пройде..."

Всередині мене кипіло. Це був клубок люті та вагань. І тоді, вже не памятаю яким чином, втрутився Смик. Я не можу згадати дослівно, що він сказав. Але сьогодні я прочитав це знову:

"Ніколи не зупиняйся. Нікого і нічого не бійся. У тебе вистачить слів, і ти не заблудишся в трьох чи семи акордах, які тобі не завадить донести чоловіче та істинне. На відміну від артиста, перед тобою не публіка, а уважний слухач. Він завжди йде слухати і відчувати тебе. Він не йде на концерт. Він приходить поспілкуватися з особистістю. Не підведи його. Виходь лише тоді, коли є що сказати."

Ті прапори на гальорці варті згаслих вічок відеокамер.

П.С. Вибачайте за пафос, розхвилювало.
Алаверди

medik_vrach sergiy_shyshkin

"Мєлкі почали першими. ( ...читаємо )

(Ульяненко, "Там де Південь")

Прохання проголосувати ЗА КНИГУ УЛЬЯНА ось тут: http://www.bukvoid.com.ua/

Пам'яті Кості Єрофєєва.

Щось закінчується, щось починається –
мойри тчуть свої нитки без упину…
В чужині чиїсь стежки уриваються,
хтось народжує в собі Україну;

хтось по колу мчить, а хтось – по спіралі,
з шалом вовка чи зі спритністю зайця…
Та немає переможця в цім ралі:
щось – закінчується, щось – починається.

Тільки серце б’є морзянкою Богу,
тільки крик долонь летить, мов благання:
не зведи у бездоріжжя дорогу,
дай смерканню знов родити світання!

…Та колись, поміж добою й добою,
раптом видивиш з високого неба:
закінчився час, котрий був – тобою.
Почалася вічність, що – після тебе.

Інтерв'ю з Сухим та Драчем.

Хлопчики й дівчата! Ви тільки не волнуйтеся ще не гримлять гармати...

Читаючи вірші професійних служак і служниць пєра усе частіше згадую дивовижні поетичні флуктуації своїх друзів і подруг:

Я співати хочу вміти,
Щоб у дощ себе зігріти:
Та либонь індійський слон наступив мені на вуха
І - ні голосу, ні слуху.
Я сюрчу мов бетатрон!

Л.Свачій, 90-і, фізфак КДУ.

- того не буде.
до біса сніг, що за вікном!
на пачці camel-у верблюди
гуляють в африці пішком.
на пляшці двоїться rasputin,
і слобусь двоїться мені,
за window-ом зимова сутінь
і snow холодний на вікні.
і хочеться чогось такого...
не знаю: пива, чи курвів?
аби не сала шмат старого,
то досі точно б вже здурів.

(с) В.Кіт - фізфак КДУ, 90-сті.

Товаріщі Швондєри ніяк не можуть заспокоїтись. І хоч у них явно не вистачає словарного запасу, щоб ідентифікувати УЙНЮ, вони намагаються назвати ЦЕ хоч як-небудь.

Але... Якщо Улян пише порнографію, то я - Бін Ладен.

Ніколи не міг дочитати до кінця жодної прозової гидоти, що вийшла з під пера цього Великого Українського Письменника. У звязку з цим не мучусь і не караюсь. Своє найкраще Улян написав набагато раніше:

Київ - то Гарлем...

...
Ми прибігали мов вовки
Поранили подушечки
Ми приповзали наче гади
Але нема й не було ради.
Ми сходилися наче люди
Вчувався сміх Йоанна, Юди
...
І Магдалини хіть густа
Коньяк обпалював гортані
Згорали цигарки останні
І вже ніхто не ждав Христа.

Вже двадцять років не вивітрюється оцей вірш Івана. Дурна голова пам'ятає його тільки фрагментарно, в інтернеті повної версії дзуськи. Та й про самого Козаченка небагато :(.

( Читати ще )

Мало залишилося слів.

У нас, на фізичному факультеті Київського універу, здавна вистачало ліричних талантів. Там, у восьмому гуртожитку, життя звело мене із Сухим, Єрофєєвим, ще кількома десятками оригінальних (чому оригінальних - геніальних) осіб.
Та найгеніальнішою з усіх моїх давніх знайомих я вважаю Марію Микицей.
Чому так? Та тільки тому, що її верлібри з першого разу западають у душу. Вони живуть у просторі та часі самі по собі.
Цим речам не потрібна згадка у моїй ЖЖ-шці. Згадка потрібна мені.

Обминаю, обходжу, боюсь доторкнутись.
Ні словом, ні жестом не тривожу ту ніч.
І десь дуже далеко... І так безнадійно...
Заплакана жінка
Ховає лице у кохані обійми...
Це з нами...
Це ми...
Забуваю...
Забула...

Колись,
серед ночі,
ти прокинешся від того, що весь світ
стане тобі маленькою грудочкою поперек горла
і не дасть
дихати. ( ... )

Сьогодні
ця дівчинка п’є томатний сік
через рік
вона буде пити каву
через два – коньяк
через три - ...
кінець світу...
завтра??

Вона мене вгощала кавою з коньяком. :)