o_veremchuk

Освіта та прогрес суспільство вздоровля,
І глумить прагматизм романтику дешеву:
Цікавляться політики - хто грає короля?
Та байдуже письменникам - хто ж грає королеву?

Курив прадід, дід смалив, гнув цидули дядько.
На городі бакунець проростав багацько.
Затабачать, пустять круг - рве дахи козацький дух.
Нема того тютюнчику - весь протух.

Сторонилася його рознечиста сила
І не пхала на межу поросячі рила.
Чхнеш - щезають довкруги що гріхи, що вороги.
Нема того тютюнчику - порохи.

То й куряємо уже цигарки скажені:
Вигорають печінки, серця та легені,
Затягнувся у момент, відчуваєш - імпотент.
Що за дідько всучив людям цей патент?

Курив прадід, дід смалив, гнув цидули дядько.
На городі бакунець проростав багацько.
А тепер курня бридка, потребує матюка:
Не така ТАБАКА нині ! НЕ ТАКА !
 

Додому дівчина утомлена прийшла
І, хоч вечеряти дбайлива кличе мати,
За файку — й на квітник де посеред зела
Конопельок кущі гойдаються крилаті.

В полях запущених допитливий юнак
Опилення тонкі досліджує закони,—
Бо так же хороше над чорним грунтом мак
Переливається, мов полум'я червоне!

Лиш неотесаний та грубий машиніст,
Укритий порохом, увесь пропахлий димом,—
До бурячків! — Чи шкідниками лист
Де не попсований? Ну, боротьбу вестимем!

Бо працю любить він, що в творчість перейшла,
І різна шмаль йому на голову не тисне
У щастя людського два рівних є крила:
Горілка й самогон, приємне і корисне.

Йдуть партизанами роки,
Скрадаючись у буреломі.
Їм не до болю, не до втоми.
Їх ще не трафили шляхи.

Лісами, ріками, дощем
Несуть патрони й вибухівку:
Колись дійдуть - знесуть маківку
І заспівають пісню - щем.

Плетусь в хвості, годую їх
Борщем надії та ілюзій.
То верхи, то повзу на пузі:
І сміх і гріх,
І гріх
І сміх.
 

сьогодні згадалось оце:

Стрільнув цигарку, випив кави,
зустрів знайомого в юрбі
і  знову слухаєш октави
облич, на жаль,  чужих тобі.

Метро імпровізує нами
та видуває у Трубу
рок, самбу, джаз, сонати, гами,
екстаз, байдужість і журбу.

З легенів станцій у гортані,
з тунелів в мундштуки дверей
злітають терції кохання,
що схожі на простих людей.

А я примарою кружляю,
щоб залишатись назавжди
у цьому пеклі звуків раю,
яке шумить: “Не йди… не йди...”.