38,37...28

сьогодні згадалось оце:

Стрільнув цигарку, випив кави,
зустрів знайомого в юрбі
і  знову слухаєш октави
облич, на жаль,  чужих тобі.

Метро імпровізує нами
та видуває у Трубу
рок, самбу, джаз, сонати, гами,
екстаз, байдужість і журбу.

З легенів станцій у гортані,
з тунелів в мундштуки дверей
злітають терції кохання,
що схожі на простих людей.

А я примарою кружляю,
щоб залишатись назавжди
у цьому пеклі звуків раю,
яке шумить: “Не йди… не йди...”.

Ремарка №8.

... зуму не грай!