o_veremchuk | Завтра прийде Миколай

У Луганську відкрили пам'ятник жертвам ОУН-УПА. У центрі монументу ~~згвалтована~~ закатована молоденька вчителька - і стосовно цього мені хочеться Вам дещо розповісти.

Наприкінці весни 1947-мого моя бабуся закінчила Камянець-Подільське педагогічне училище і її, двадцятирічну дівчину, відправили за розподілом в глухе село на півночі Рівненської області. Їхали товарняками аж до якоїсь станції в Білорусії. Звідти поверталися в Україну пішки, кілометрів за пятдесят . Жарке сонце, обабіч дороги - тільки ліси й болота. В якійсь прохолодній річці дівчата помили збиті і втомлені ноги - йти потрібно було швидко, щоб встигнути до темряви, бо провідник-селянин боявся зустріти "бульбовців".

А наступного дня, уже в селі, ноги бабці вкрилися чиряками і перетворилися на суцільну рану - з'явитися на роботу вона вже не змогла. Лікували народними методами - в тій глухомані не було фельдшера, а до найближчої лікарні - тих самих пятдесят кілометрів, і тільки пішки. Кількох ледве живих коней жалували більше ніж людей, окрім того, їх могли запросто відібрати "бульбовці".

Ймовірно все закінчилося б гангреною, але трапилося чудо: прабабуся, за кількасот кілометрів від дочки, весь цей час не могла знайти собі місця - видно її серце чуло лихе. Вона вмовила прадіда продати все що лиш можна було, напозичала грошей у сусідів та поїхала за бабцею. Майже тиждень довелося їй бути в дорозі: кілька разів товарняки минали потрібні станції, кілька днів пройшло в очікуванні попутних поїздів. А на білоруському вокзалі допомогло тільки везіння - випадково зустріла українського дідка, що повертався додому. З світанку до смеркання йшли вони до якогось роздоріжжя, а потім дядько вказав прабабці на лісову стежину:
- Йди, там, за лісом, село.
- Проведи мене, я тобі заплачу.
- Ні, там можуть бути бульбовці...

Вони довго плакали разом... Всі гроші зібрані прабабусею пішли на те, щоб найняти підводу, яка й відвезла їх в Білорусь...

Ноги вилікували. Прадіду, правдами та неправдами, вдалося залагодити в органах справу про самовільне залишення місця роботи і бабусю направили трошки ближче, в Тернопільську область. Прабабця плакала: "Не пущу!" Але прадід знав, чим це може закінчитись.

Десь неподалік Заліщиків їх було троє, молодих вчительок із східних областей, а довкола тільки й ходили слухи про "бандерівців", що нищать та гвалтують таких як вони - "совіток". Втім, проходили тижні, слухи тільки залишались слухами, а натомість у вікна зазирнув набагато реальніший ворог - зима. Груба в будинку ледве чаділа, у вікнах майже не було шибок, на ранок вода у відрі замерзала майже до дна. На ногах - добре у кого є - чоботи. Теплого одягу - нема. Їжі - нема. Електрики - нема. Ночами дівчата заверталися з головою в старі лахи і з жахом вслухалися, як по тому шматтю гасають голодні щурі. Наближався Новий Рік.

У школі бабця навчала діток молодших класів:
- Доброго дня, діти!
- Доброго дня, Ромо Іванівно!
- Сідайте!
- ...
- Чому ж ви не сідаєте?
Клас мовчав. Але одна із дівчаток, найменша і найстаранніша, тихо промовила:
- Сьогодні Свято. Ми чекаємо щоб Ви нас привітали!

Бабця затерпла. Вона добре знала, що сьогодні за свято і як на нього чекають діти. Бо навіть у нас, на Східному Поділлі, за тридцять років Радянської влади, із пам'яті людей це свято не вивітрило. Але вона сумнівалась. Вона БОЯЛАСЬ. Що з нею БУДЕ, коли діти розкажуть КОМУСЬ, що Вчителька!!! привітала їх з Миколаєм??? Але з яким сподіванням дивились на неї діти!

- Я вітаю Вас з Миколаєм. - ледве прошепотіла - Ростіть здорові. А Він приніс Вам подарунки?
Малюки радісно защебетали:
- Дякуємо! Він і Вам приніс подарунки, Ромо Іванівно! Погляньте під стіл.

Бабця заглянула під стіл і у неї запаморочилася голова. Після багатьох днів прожитих надголодь важко було дивитися навіть на нехитрі селянські наїдки - кожен приніс що міг - яблука, печиво, хліб... Вона почала роздавати малечі ті подарунки, але діти тільки сміялись та відмовлялись:
- Ні! Це Вам Миколай приніс!

Того дня у "панянок-навчительок" було свято... А наступного дня до їх помешкання прийшло кілька дядьків: перемуровували грубу, вставили вікна, нарубали дров.
- Ой, спасибі!
- А Ви, краще, подякуйте Миколаю! - моргнули бабусі вусаті вуйки.