o_veremchuk: (Default)
[personal profile] o_veremchuk

Надзвичайно люблю Львів і дуже рідко там буваю. А оце відкрив для себе частину його дивовижної історії.
Під катом короткий дайджест і посилання на оригінальні статті.


У 1948 році винахідника вакцини від висипного тифу Рудольфа Вайгля було номіновано на Нобелівську премію. Але інстанції комуністичної Польщі надіслали свої заперечення комітету премії звинувативши свого співвітчизника у колабораціонізмі.

Чеський німець за походженням, мікробіолог, професор Львівського університету Вайгль викликав надзвичайний інтерес у німецького командування, коли влітку 1941-го до Львова вступили частину Вермахту.

Із просуванням армій на схід небезпека зараження солдат та офіцерів висипним тифом стрімко зростала. Інституту Вайгля були надано додаткове приміщення, виробництво вакцини поставлене на потік і  засіб професора почав рятувати німецьких солдат, точнісінько так само, як рятував сотні мільйонів інших людей з часу свого винаходу в 1918 році.

Технологія виробництва вакцини вимагала розведення у великих кількостях переносників збудника хвороби - вошей. Їх потрібно було годувати до зараження і після нього а годувались вони тільки на людях. Тому інституту Вайгля потрібен був величезний штат щеплених "донорів", які годували вошей, надягаючи "браслети", наповнені комахами, на руки або ноги. До речі, зараження вошей на тиф проводилося під мікроскопом шляхом постановки їм клізми. І якщо спроба підкувати блоху - легендарний міф, то постановка клізми вошам у закладі Вайґля була повсякденною реальністю.

«Донори» і співробітники інституту мали особливий статус – і тому багатьом із них вдалося врятуватися від німецької розправи. Багато років по тому, літня єврейка, яка в роки окупації працювала в інституті, стала ініціатором зарахування Рудольфа Вайґля до розряду Праведників народів світу. На користь Вайгля свідчили й інші порятовані.  Окрім того, як виявилося після війни, євреї львівського гетто підпільним шляхом отримували вакцину з інституту. Зрештою, в 2003 році онучка Вайгля отримала дідову медаль «Праведника народів світу» від  радника посольства Ізраїлю у Польщі.

Одним із «донорів» інституту Вайгля був ще один не менш видатний вчений -  польський математик Стефан Банах. Син служниці та рекрутованого селянина, посередній гімназист, студент Львівської політехніки освіту якого на 2-му курсі обірвала Перша світова – ким би він став якби не щасливий випадок.

Під час прогулянки у краківському парку, доктор наук Гуго Штайнгауз почув математичну фразу у розмові двох хлопців, що сиділи на лаві. А вже незабаром один із них, Банах, влився до групи математиків Гуго. На одній з перших зустрічей у місцевому кафе Штайнгауз показав Банаху математичну проблему, над якою він ламав голову довгий час. Наступного дня Банах приніс враженому Штайнгаузові рішення.

Вже у 1922-му Стефан Банах став професором математики Львівського Університету. За кілька років його життя круто змінилося: молода людина з незакінченою вищою освітою стала обличчям науки Львова, доктором математичних наук, професором університету, членом академії наук, із всесвітньо відомим відкриттям і лекціями у Франції.

Але якщо якийсь математик раптом не чув імені Банаха, то після 1926 року, коли Банах разом з Альфредом Тарським сформулювали надзвичайний математичний парадокс – такого й годі було сподіватись.
Ґрунтуючись на аксіомі вибору – очевидність якої здається беззаперечною – математики довели, що кулю у тривимірному просторі можна розділити на п’ять частин, а потім ці п’ять частин скласти докупи таким чином, щоб отримати уже дві точнісінько такі самі кулі. Божевілля, скажете ви? Та ні – виявляється що ми не допускаємо такої можливості тільки тому, що не можемо уявити собі частин кулі, що не мають об’єму.

До кінця 20-х років у Львові сформувалась ціла математична школа. Штайнгауз, Банах, Шаудер, Сакс, Стожек, а також молоді Мазур і Улам складали ядро групи сфокусованої на дослідженні функціонального аналізу. Математика для цієї групи була як лихоманка. Вони збиралися разом у будь-якому місці і в будь-який час, а одним із найулюбленіших місць була Шотландська кав'ярня з її мармуровими столами, на яких львівські математики виписували собі завдання і самі ж їх вирішували (а потім стирали) доти, доки Люсія Банах не купила за 1,5 злотих легендарний зошит у лінійку, що став відомий як Шкоцька книга - одна з найбільш відомих реліквій математичного світу.

Корінний львів’янин Станіслав Улам згадував, що одна з математичних сесій в Шотландському кафе тривала 17 годин з перервою тільки на їжу. Він так описав кафе: "Зараз мені здається, що їжа там була посередня, проте алкоголю завжди вистачало з надлишком…»

На відміну від Стефана Банаха, прах якого назавжди залишився на Личаківському цвинтарі, Станіслав Улам перед початком Другої світової виїхав до США де  з часом переорієнтувався на фізику. Саме він працюючи у команді Теллера над проектом американської термоядерної бомби знайшов рішення проблеми займання водневого палива, а тому може по-праву вважатися її винахідником.
Разом із всесвітньовідомими Банахом та Уламом до Шкоцької кавярні вчащав і українець Мирон Зарицький. Він був першим деканом фізико-математичного факультету після Стефана Банаха, і хоча як фахівець ніколи не сягнув рівня свого попередника залишив добру згадку про себе як про викладача.

Фантаст Станіслав Лем писав: “Математику викладав професор Зарицький, одна з найнезвичайніших постатей грона педагогів, українець, донька якого була причетною до справи замаху на міністра Пєрацького. Ми його дуже боялися, крім того, математика завжди була моєю ахіллесовою п’ятою. Оскільки мав добру фантазію, наш математик розпочинав заняття з нами в незвичний спосіб. За добру відповідь інколи відзначав так, що казав відзначеному залишити клас і спацерувати містом; то знову розпочинав урок з того, що посилав учнів за різними адресами, щоб йому полагодили те й оте”.

За відповідь на складне запитання Зарицький міг нагородити цигаркою. Подаровану йому цигарку Лем зберігав як велику реліквію.

Гордістю і болем Мирона Зарицького була єдина дочка Катерина, згодом — відома діячка ОУН, голова підпільного Українського Червоного Хреста, особиста зв’язкова командира УПА Романа Шухевича, багатолітній в’язень польських і радянських в’язниць.

І от усе це – Львів…

Вечно чужой , українською - Ми памятаємо. Завжди чужий Рудольф Вайгль 
Ми памятаємо. Стефан Банах.
Ми памятаємо. Станіслав Улам.
«Шотландська книга» — львівська математична реліквія
МАТЕМАТИЧНА РЕЛІКВІЯ — РОДОМ ЗІ ЛЬВОВА
Останній шотландець. Мирон Зарицький
Поет формул

 


From:
Anonymous( )Anonymous This account has disabled anonymous posting.
OpenID( )OpenID You can comment on this post while signed in with an account from many other sites, once you have confirmed your email address. Sign in using OpenID.
User
Account name:
Password:
If you don't have an account you can create one now.
Subject:
HTML doesn't work in the subject.

Message:

 
Notice: This account is set to log the IP addresses of everyone who comments.
Links will be displayed as unclickable URLs to help prevent spam.

Profile

o_veremchuk: (Default)
o_veremchuk

February 2011

S M T W T F S
  12 345
678 9 101112
1314 15 16 17 18 19
20 21 22 23242526
2728     

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 21st, 2017 12:49 pm
Powered by Dreamwidth Studios